Їхав верхом, і побачив дивчину, власну, високу, гарну… Один мій знайомий сказав би на неї “вовчиця”.
Я відчув себе перед нею дрібним, нікчемним, старим невдахою, сонце якого іде на схід.
Потім прийшли думки: я абсолютно вразливий і я абсолютно вільний, у мене є все і у мене немає нічого, неможливо отримати більше ніж моє життя, просто не можливо більше винести. Тому я вразливий і я непереможний, я приймаю ці два антоніма, вони є одне.